__

Знаєш, ми всі походимо від тварин- пращурів, древній мозок розвивався і от є ми: люди, які поділяються на свої категорії та ознаки, психіку, її типи, тощо. Ми різні, але не докорінно. І ми всі пережили (чи переживатимемо) приблизно схожі події, емоції. Це мабуть і наштовхує замислитись: а чи дійсно варто переоцінювати індивідуалізм, вважати, що лише в нас реальні проблеми та розуміння речей, і не впускати туди нікого? Чи все ж ми справедливо можемо бути прийнятими, розділеними, знаючи, що в нас в усіх еволюційно схожі якості, біль, схоже розуміння щастя і привід радіти? Чи не це має сповнювати людей, аби світ став кращим місцем? Утопічно, бо не кожен хоче миру. Але все ж- гарний світ двох, де кожен є атомом його зачаття, - це чудовий початок, нехай і зовсім не глобальний. Зате наш. Мій. Людини. Тієї, котра зі мною зостається.