✨✨

- Ти побудеш тут зі мною?

- Нам обом це зараз потрібно.

- Ти ніколи не задумувався, що це все якесь божевілля, а ми просто хворі, що застряли на цьому маленькому клаптику землі? Я, ти, усі ці люди... Та увесь світ ніби збожеволів! Усі вже настільки до цього звикли, що й не звертають уваги, продовжуючи далі руйнувати себе зсередини.

-Що ж, погоджуюся, ми всі й справді божевільні. Але в кожного свого божевілля і кожен страждає з ним наодинці. Думаємо, ніби так стане легше, та від того лиш гіршає. Зрештою, як і з усім. Хтось божеволіє від самотности, а хтось від її відсутності; дехто ж - від брехні, а інший - від правди.

- А чи має це хоч якийсь сенс?

- Сенс... Це ще одне божевілля. Люди народжуються, щоб знайти його й помирають у пошуках. Ми думаємо, що сенс - це найважливіше, що у нас є. Що ж, тоді у нас немає нічого. Залишається лише зрозуміти безсмістовніст цього життя й прийняти це.

- Тобто лишити все як є? Нібито , якщо немає сенсу, то нехай все буде як є? Все-одно ж немає для чого що-небудь змінювати. Хіба це не ще більше божевілля?

- Відсутність сенсу, не означає відсутність потреби... Потреби його створювати. Якщо немає початкового призначення, все ще в наших руках стати його творцем. Не шукати - а творити. Наповнювати життя цінністю.

Відсутність початкового сенсу дарує нам можливість самому обирати свою дорогу. Можливо, і це, в певному роді, є божевіллям, але тоді я хочу бути найбожевільнішим.