∞

Зигмунд Фрейд

Із книги «Психопатологія повсякденного життя» ( Zur Psychopathologie des Alltagslebens)

Хоча спершу Фрейд і вдавався до терміну підсвідомість, у своїх ранніх працях, спрямованих на розробку його методу психоаналізу, згодом він відмовився від використання слова, замінивши те "несвідомим", швидше за все тому, що поняття про підсвідомість сформулював поборник методу катарсичної терапії, що був свого часу його конкурентом та критиком — французький філософ, психолог П'єр Марія Фелікс Жане.

Він розглядав у своїх дослідженнях ідеї про асоціативний зв'язок образів із травматичними подіями в житті пацієнта і вважав, що причини психічних порушень слід шукати в травматичному впливі, який призводив до розчеплення особистості — дисоціації (термін, який також ввів Жане).

Наприклад, відповідно до сучасної психології, коли в стані афекту (лат. affectus — хвилювання, пристрасть) людська психіка акумулює всі свої життєво важливі функції, вона стає більш зосередженою та егоцентричною, а інстинктивна поведінка під час людської реакції на сильні негативні емоції бере верх, дії людини набувають тваринних, холодних рис, а її внутрішні душевні переживання і хвилювання відокремлюються, як інша частина її особистості на більш примітивний, нижчий, за Жане, рівень, і таким чином стає несвідомими проявами, тобто частиною підсвідомості, користуючись його термінологією, також, нав'язливими ідеями фікс (фр. Idée fixe), які перетворюються в комплекси.

«Афект, — є тим, що залишається від повного відчуття, коли ми відділяємо від нього індивідуума або наше "я", а разом з останнім і всяке уявлення стосовно часу і простору і всяке відчуття зовнішньої або внутрішньої причинності. Чи, виражаючись мовою Локка, коли поняття про відчуття зводиться до простого відчуття без будь-якого уявлення про нього. Чи, врешті-решт, вдаючися до поглядів Кондільяка, коли статуя набуває здатності відчуття, не перестаючи, тим не менш, бути статуєю... Афективний стан, є не просто гіпотезою. Такий реальний і цілісний у своєму роді стан заповнював на початку всю нашу сутність і є тепер складовою життя численних живих створінь, до стану яких, ми наближаємось кожного разу, коли наша свідомість ослаблюється і знижується, коли думка дрімає, воля відсутня і коли наше "я" ніби поглинуто чуттєвими враженнями і духовної особистості не існує»,* — цитує французького філософа Мейна де Бірана психолог Жане, у своїй книзі "Психічний автоматизм".

Поняття про комплекси вивів уже К. Г. Юнг, на основі його досліджень.

Описуючи свої уявлення про будову психіки людини з позиції «над/під», більшість зазвичай полюбляє виносити їх на периферію парадигми колективного несвідомого Карла Гюстава Юнга.

Природа людини така, що вона схильна спотворювати реальність, потураючи задоволенню своїх миттєвих утіх, чим й дотепер користуються маркетологи підступних учень і концепцій сучасності.

* Maine de Biran. Essai sur les fondements de la psychologie.