*/

#незабуті #оун #живі_історії_незабутих

«У нас бувало так, що є Бог і Україна. Мусенько, вибач мені. Бог і Україна – а потім ти. Не ображайся на мене, щоб ти знала, за кого ти виходиш заміж. Якщо скажуть брати кріс і йти воювати – ну шо ж, будемо воювати» - ці слова Марія Дужа почула від Володимира Панаса, коли 1943 року двоє закоханих членів ОУН вирішили побратись. Марія не сподівалася на щасливе подружнє життя, адже Володимир був керівником Північного окружного проводу ОУН й референтом пропаганди, а вона – його зв’язковою. На молоде подружжя чекали тяжкі випробування: підпілля, криївки й боротьба за Соборну Україну…

Марія Дужа-Макогон (2 лютого 1925 р. - 13 квітня 2019 р.) народилася у селі Речичани Львівської області. У сім’ї Теодора й Оксани Макогонів було п’ятеро дітей, прогодувати яких було важко, адже Теодор був ветераном Першої світової війни, повернувся додому без рук і не міг працювати. Не маючи змоги утримувати господарство, сімейство оселилося у Львові, де Марія пішла до початкової школи імені Маркіяна Шашкевича, пізніше – до гімназії «Рідна школа» Іванни та Іллі Кокорудзів. Певний час належала до парамілітарної організації «Сокіл-Батько».

Згодом Марія познайомилася із майбутнім чоловіком, Володимиром Панасом, що вже тоді активно був залучений до діяльності ОУН: «…Мені вже сповнилося вісімнадцять років, він каже: «Марусю, ти не хочеш бути моєю дружиною?». Я кажу: «Ну, а що таке?». «Вступай в ОУН, пора. Тобі вже вісімнадцять років. Пора»… …Ну і я вступила в ОУН. Знаєте, я вам скажу щиру правду, я не раз бачила в хаті то напруження: один брат, другий брат, сестра були також членами ОУН. Я бачила, яка то є страшна посвята. Ти тоді, рахуй, живеш не для себе…».
Отримавши псевдо «Муся», Марія Дужа розпочала роботу й перші роки діяльності провела на Львівщині, виконуючи завдання Проводу: була зв’язковою чоловіка, друкувала у криївках агітаційні листівки, вела документацію. Після закінчення війни Марія перейшла у підпілля й отримала радянський паспорт, жила у Львові й діставала необхідні речі для діяльності ОУН-УПА.

2 листопада 1948 р «Муся» була викрита НКВД й заарештована. Майже рік перебувала у тюрмі на Лонцького в нелюдських умовах: «Я не мала ні одної передачі на Лонцького. Мені заборонили передачу. Жила на тій пайці тюремній. На тій страшній баланді, шо така вонюча була, шо як тільки везли по коридору, то вже смерділа. З гнилої риби, з нечищеної картоплі паростками. То щось жахливе. То не можна було їсти. Хто був на загальній камері – дівчата десь передачу діставали, то ще півбіди. Ну так, а як мені одній? Я жила на тій пайці і на тій воді. Цукру не давали. То ніби чай називався: вода якась зафарбована, не знаю, чим. А потім зупу й кашу (пшоно). Але пшоно є жовте, гарне, а то було сіре-сіре, таке страшне. То хіба ложку-дві того пшона з’їла часами. А тої зупи ніяк не могла. Смердяча була така. З гнилої риби. Можете собі уявити…».

8 червня 1949 р. Марію Дужу засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і відправили до Колимського ГУЛАГу. Далі – тяжкі роки випробувань на краю світу, за тисячі кілометрів від дому й коханого чоловіка. «Палатка довжезна-довжезна, метрів може двадцять, може більше. З чорної цельти, така палатка довга. Зроблені двері, вставлені. Оббита дошками та палатка зверху. Заходимо туди: з одної сторони нари і з другої сторони нари. Безумовно, одноповерхові, бо де в палатці двоповерхові? Там же не помістиш. Замість дошок кругляки такі, як моя рука. Обтесані, без сучків, але кругляки. Матрасів немає. Дали нам мішки: «Дєвушкі, а вот ета набйотє собі четинням і листям». А я кажу: «Яким?» Сніг вже по коліна! П’яте жовтня. То ж Магадан. Дали нам бушлати, тілогрійки. Дали нам штани якогось року, і які вони? Можете собі уявити?».

Звільнившись у 1956 році, Марія Дужа ще вісім років жила у Воркуті (Комі АРСР) через неможливість отримати прописку у Львові. 1964 року вона, все ж, повернулася до рідного міста, де вдруге одружилася - із колишнім політв'язнем Петром Дужим, адже Володимир Панас загинув героїчною смертю 21 березня 1953 року під час бою із НКВД. Мешкала у Львові, із проголошенням незалежності була членом Товариства політв’язнів, мала активну громадянську позицію. 20 січня 2006 р. Марія Дужа була нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, а 30 червня 2016 р. – відзнакою Олени Степанівни.

«…Ми передаємо естафету у ваші руки. Тому що ми самі вже немічні, ми вже самі нічого не можемо зробити. А вам, молодим… Перед вами ще життя! Я бажаю вам успіхів, і щоб ви йшли дорогою Степана Бандери. Щоби ніхто з вас ніколи не зупинявся на тім, що вам може бути гірше. Ні! Бо нас ніхто ніколи не визволить, і ми завжди будемо в ярмі, як ми самі себе не визволимо, то ми ніколи не будемо вільні. Бо той хто нас визволить, то він із нас згодом зробить раба…»

Фото: 1. Марія Дужа (Макогон) й Володимир Панас, 1943 р. 2. Марія Дужа під час перебування у ГУЛАГу, 1955 р.

3. Марія Дужа у документальному фільмі «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941», 2010 р. Більше тут: http://www.documentary.org.ua/uk/golden-september/