***

Всі свої секрети я довіряв лише їй. Всі мої кошмари й страхи вона знала й розуміла навіть краще за мене. І вона була єдиною, кого це по-справжньому турбувало. Розкажеш їй про те, як на душі кепсько, а вона просто вислухає і вже стає краще. 

— Всі вимагають від мене ідеальності. Найкращий син найкращих батьків. Найкращий журналіст. А знаєш, як важко вдавати, що ти найкращий, коли ти насправді себе ненавидиш? Коли не можеш зібратися вранці без трьох чашок чорної кави підряд. Коли пальці живуть окремим життям і відмовляються підкорюватися командам. Коли важко настільки, що не хочеться навіть намагатися. Але треба. Ці постійні "треба" доконають мене одного разу. Змусять здатися врешті-решт, довести, що я не ідеальний. Але я боюся, що разом із цим образом рухне весь мій світ. 

Вона переважно мовчить — звикла, що зі мною зайвих розмов не потрібно. Звикла до того, що я все одно пропущу її слова повз вуха і не слухатиму її до тих пір, поки сам не зрозумію, що мені це необхідно. Я люблю її голос, але більше люблю її солодке мовчання і важке дихання, яке я так чітко прослуховую, коли втомлено лежу у неї на грудях. Ці моменти — коли я лежу, а вона мовчить і лише зосереджено перебирає пальцями моє скуйовджене волосся — ледь не найцінніші в моєму житті. 

Я жаліюся на життя ще довгий час, доки її пальці не втомлюються від рутинної справи, доки мені не стає легше лише від того, що вона поряд. 

— Мені в школі казали, що чоловіки мусять бути мужніми. Мабуть, мої нічні зізнання не дозволяють мені увійти в категорію справжніх чоловіків. 

— А хто вигадав стандарти справжності? — раптом запитала вона. 

І справді. А хто? 

— Я не мав би розповідати все це тобі зараз. 

Вона мовчить. Я знаю, що вона не згодна, але зараз не кращий час для того, щоб сперечатися з моїм подавленим его. 

— Але я вдячний за те, що ти завжди поруч. 

— Це одне з моїх "треба", якщо хочеш. 

— В жодному разі. Не хочу змушувати тебе слухати скиглення підлітка-переростка. Це не має бути обов'язком. 

— Мені приємно від того, що ти мені довіряєш, — спокійно говорить вона, а пальці лівої руки знову розчиняються в моєму волоссі. — Знаєш, найвища цінність в житті — бути собою. І якщо ти не відчуваєш себе ідеальним чоловіком, не варто вдавати, що ти ним є, щоб порадувати оточуючих. 

Вона думає, що робить мені послугу, коли вкотре дозволяє бути собою і робити так, як хочу. Але вона вперто не розуміє, що я хочу бути ідеальним в першу чергу заради неї. 

— Що, як їм лише те і потрібно, щоб я підтримував образ слухняного сина й успішного працівника? Що, як моє оточення задоволене лише тоді, коли я слухняно граю роль, яку вони від мене вимагають? 

— Тоді варто змінити оточення. 

Вона говорить впевнено, а слова ллються рікою. Коли вона не витримує і починає говорити, зупинити її майже неможливо. 

— Хто вигадав правила? Хто заборонив тобі бути собою? Чому люди не цінують тебе за те, ким ти є, а за те, чию роль ти граєш? Чому ти вирішив, що їх варто слухатися і підкорюватися їх правилам? Чому ти думаєш, що щасливе життя можливе лише тоді, коли ти матимеш ідеальний образ? Чому ти забороняєш собі бути щирим і справжнім? Чому лише я заслуговую на те, щоб бачити тебе таким? 

Питання за питанням, вона випалює їх, наче з пістолета, а воно, одне за одним, прямує мені просто в серце. Перші два — і я безсило падаю на підлогу. Мене поранено. Останні два — моє дихання стає менш виразним. Я помираю. Вона тримає мене за руку, повторює останнє питання ще раз, і я знову помираю. 

— Хіба ти не знаєш? — кричу, але лише всередині себе. — Хіба не розумієш, чому ти саме та, кому я не боюся довіритися? 

— Мабуть, тому що ти така сама, як я, — пошепки говорю. — Зізнайся, ти теж боїшся порушити образ ідеальної дівчинки — гордості батьків і вчителів? Боїшся показати, що ти не така, як усі, чи не так? Боїшся слабкості та сліз. Боїшся, що гонка за успіхом одного разу може загнати тебе в могилу, але попри це вдаєш, що все нормально і ти не втомлюєшся? 

— Мабуть, так, — пошепки говорить вона. 

А потім мовчить. І я разом із нею. Минає час і я припиняю бути жалюгідним тілом, яке так потребує її тепла та уваги. Минає ще декілька хвилин і я прибираю голову з її грудей, наче нічого тільки що не відбувалося, і швидко зачиняю її у своїх обіймах. Ми міняємося ролями — я вдихаю легкий аромат її волосся, перебираю його пальцями, зачаровано перебираю прядки в руках і дивуюся тому, як воно може бути таким гарним. Вона притискається до мене всім тілом і дихає мені в шию. Тепло її дихання лоскоче мою шкіру, мені трохи смішно і хочеться плакати водночас. Я навіть не допускаю думки про те, що її можна відсторонити від мене. Я живу лише заради того, щоб одного вечора пригорнути її до себе і відчути, як вона дихає мені в шию. Я гладжу її по голові, а потім плавно переходжу до спини. Знаю, що їй подобається, коли я її торкаюся. Вона знає, що це подобається мені. Вона трохи вовтузиться, а потім сідає так, як зручніше. 

— Мені набридло бути сильною, — говорить. — Хочу не соромитися своїх слабкостей, не ховатися, коли плачу, і не чути цей бридкий голос у голові, який говорить "Не плач, як мале дівчисько". А знаєш, як хочеться знову стати малим дівчиськом? Коли твої турботи і на йоту не були схожими на ті, які ти маєш зараз. Хочеться, щоб усі побачили, до чого доводять правила. Щоб зрозуміли, що успіх не треба здобувати ціною власного здоров'я. Хочеться, щоб усі все зрозуміли. Але так не буде. 

— Ці постійні "треба" доконають мене одного разу, — шепоче вона і пригортається до мене міцніше. Знову дихає у шию і я відчуваю, що все на своїх місцях. Всі свої секрети вона довіряла лише мені. І лише вона заслуговує на те, щоб бачити мене справжнього. 

Я беру усю свою мужність до рук, хоча хочу просто плакати поряд із нею, як маленький безсилий хлопчик. І говорю: 

— Ти не мусиш нікому нічого доводити.

Говорю банальність, але знаю, що лише вона зрозуміє справжній сенс, який закладений у цих словах. 

— Ти теж, — пошепки відповідає вона. 

І лише я розумію, що насправді це значить "Я тебе теж люблю". 

Ми зачиняємося у своєму власному світі на довгі години, що тягнуться, як цілі дні та тижні. Минають, мабуть, місяці й роки, а вона все так само важко дихає мені в шию, і так само тихо говорить "ти теж". 

19.01.19