У штаб Духоніна...

«Гвинтівка породжує владу», – цю безсмертну фразу колись озвучив Мао Цзедун. Утім, зазначений принцип був добре відомий революціонерам і раніше. Так, після Жовтневої революції, більшовицьке керівництво було значно занепокоєним статусом та лояльністю російської армії. І не безпідставно: військо чисельністю понад 10 мільйонів осіб могло з легкістю подавити більшовицький виступ.

Саме тому, здобувши владу, червоні одразу взялися за приборкання збройних сил. Необхідно було діяти швидко, доки опозиційний генералітет не підняв проти революції війська. Сформований у рамках Раднаркому комітет з військових і морських справ зайнявся поступовим процесом демобілізації.

Тим часом сама армія активно розпадалася, процвітало масове дезертирство. Однак, командування не тільки продовжувало існувати формально, а й функціонувало в межах наданих повноважень. Перед революцією посаду верховного головнокомандувача обіймав Олександр Керенський. Після його втечі та падіння Тимчасового уряду ці обов’язки взяв на себе колишній начальник штабу ставки главковерха – генерал-лейтенант Микола Миколайович Духонін.

Генерал уважав, що армія не має втручатися в політичні процеси. На його думку, пріоритетною була саме війна з німцями. Стоячи на «оборонських» позиціях, тобто виступаючи за війну «до перемоги», він рішуче відкинув вимогу Леніна щодо початку мирних переговорів із Центральними державами. Як відповідь на це 9 (22) листопада 1917 року Духонін був офіційно знятий з посади верховного головнокомандувача та оголошений ворогом народу. Новим головнокомандувачем Раднарком призначив Миколу Васильовича Криленка, колишнього прапорщика.

На Могилів, де знаходилася ставка головнокомандувача, висунулися більшовицькі війська.

Духонін звернувся до УЦР, маючи намір перенести ставку в Київ, але з відповіддю друга сторона затягувала. Генерал залишався у ставці ще 10 днів, аж поки 19 листопада (2 грудня) не стало зрозуміло, що все скінчено. Телеграфом він повідомив Криленка про офіційну здачу ставки, а разом із тим віддав наказ про звільнення з-під варти генералів, засуджених у справі «Корніловського виступу»: Корнілова, Денікіна та інших (саме вони згодом сформують кістяк Білої армії на Півдні Росії). Цим наказом колишній головнокомандувач, можливо, незумисно дав початок громадянській війні.

Ідею втечі з Могилева Духонін відкинув. У свої останні дні генерал продовжував давати розпорядження тим небагатьом офіцерам, що лишилися біля нього. 20 (3 грудня) у ставку прибув сам Криленко. Він офіційно вступив на посаду головнокомандувача. Духоніна арештували та планували відправити в Петроград, але цьому завадив розлючений натовп, що зібрався біля його потягу. Солдатів надзвичайно обурила отримана інформація щодо звільнення Корнілова та інших генералів. Наслідком цього стала жорстока розправа над Духоніним. У роки громадянської війни вираз "відправити в штаб Духоніна" став крилатим та означав розправу без суду.

Так загинув останній головнокомандувач Російської армії. Певною мірою символічним є те, що його могила розсташована саме в Києві, на Лук’янівському кладовищі.

Сама ж армія продовжила стихійно розпадатися і була остаточно ліквідована після підписання Брестського миру.