***

У темряві сполошеної ночі

До мене линуть твої карі очі,

Вони вогнем просякли мені душу,

Та серця я кохати не примушу.

Як ось тебе не можу улюбити

Й не трібно душку так мою ятрити,

І серця вже негоже розривати – 

Тебе я не зумію покохати.

І винна, буцім, в тому дуже-дуже – 

Побила я твою добрячу душу,

Зім’яла в ком твоє, юначе, серце

Й любові те малесеньке джерельце

Камінням закидала я доволі – 

Я знаю, що провина моя в тому

І прощення упроховути в тебе 

Не маю права я, на кшталт пустелі

Доперва я зволяти можу, так-то. 

Яка та тюжка, що для мене взята?

Чи можна душу клерувати часом?

Я каюсь, я молюся дуже важко,

Ненавиджу я серденько своє,

Яке у грудях понадміру б’є…

Й до тебе не совманиться мені,

Зірвались поміж нами як мости…