***

Невдовзі зашумить за містом ряст

І сяде в ноги знову тихий вітер, 

Як швидко йде, минає, плине час,

І як багато довелось зтерпіти.

Щоби на весну холодом близьким

До мене в купу закликали жарти, 

І мені знов захочеться піти, 

І мене буде часом не впізнати.. 

Мережевом розшиє рукава

І жайворонок сяде у кімнаті, 

Я за столом писатиму слова, 

Що душу гріють, і які прокляті.

І безліч там порожніх сторінок

Не бачуть волі - в чашці аромату, 

Я знову відступлюсь і зроблю крок, 

Руками знову вчеплюся за ґрати! 

Молю про себе ніч і слова досить, 

Боліти буде досхочу мені, 

І матері моєї ллються сльози, 

Рідненької Вкраїни по землі.. 

Тремтить в долонях свічка, догоряє, 

Подекуди ще чуються пісні, 

Пісні в труну і на весілля, брате, 

Щоправда вже не наші голоси. 

Тонкі вуста у скривдженої долей

І матір вона сотні матерям, 

Ми - українці, і тому ми горді, 

Бо ненечка - вкраїнськая земля!